Минулого сезону я спробував одноосібно визначити кращі твори, написані в окресленому мною жанрі українськими авторами не залежно від мови (українська чи російська) від 1991 по 2009 рік. Тепер, до другої річниці проекту, ваш автор вирішив скласти особистий рейтинг відповідних книжок, котрі вийшли друком в Україні упродовж 2010 року.

Полемізуючи з назвою, яку я сам же і придумав, обмовлюся: «детектив» - і далі досить умовне жанрове визначення того, що є предметом моєї професійної зацікавленості. Бо в Україні далі нема індустрії написання та видання, а також – практики споживання власних зразків жанрової літератури. Те, що називається «популярною книгою для внутрішнього ринку». Через те під єдине, найпростіше для розуміння визначення «детектив» підпадає все, що не є мелодрамою та фантастикою. А саме: поодинокі зразки пригодницького, детективного, кримінального жанрів та їхні різновиди й піджанри.

Складаючи п’ятірку книжок, я орієнтуюся винятково на власні вподобання. Хоча – увага! – не на власний смак. Поки що моїм читацьким смакам направду відповідає дуже мало творів, написаних колегами. Але це не означає, що книги погані. Навпаки, відсторонившись від власних смаків, я намагаюся дати своєрідний аванстим, хто докладає належних зусиль, подає великі, як на мене, надії і без кого (незалежно від того, лягає книга в мою систему координат чи ні) важко уявити сьогодні вітчизняну белетристику.

Нарешті, я подаю авторів та їхні твори за порядковими номерами та за абеткою. Тобто, перша позиція не означає перше місце. Прошу сприймати дану п’ятірку лише як мої рекомендації та констатацію факту: в Україні гостросюжетні романи писати вміють і читати хочуть. Лишається тільки поставити це на потік. Бо саме герої – а в гостросюжетних романах на них тримається вся історія! – здатні стати улюбленими для читачів від Закарпаття до Донбасу та, відповідно, одного разу об`єднати населення країни, перетворивши його на народ.

1. Юрій МАКАРОВ «Геній місця». – Київ, «Факт», 2010.

Детектив з елементами авантюрного роману. Без крові, насильства, навіть без жодного трупа. Зате багато шарад, ребусів та взагалі – гімнастики для розуму. Художник по життю та комп’ютерний дизайнер – за потребою заробляти, а ще – батько-одинак, Матвій Тараненко, часто навіть не скидаючи домашніх капців, однією півкулею мозку «робить» мисливців за скарбами, іншою – працівників спецслужб. Все це легко, невимушено, хоча місцями сюжет розганяється так, що хочеться припнути ремені безпеки.

2. Сергей ПОНОМАРЕНКО. «Ведьмин подарок». – Харків, «Клуб Сімейного Дозвілля», 2010.

Київська журналістка Іванна шукає маніяка, який викрадає дітей. Причому пошуки слід починати ще в минулому столітті, куди героїня переміщається – чи то в снах, чи то в викривленій реальності. У сюжеті - певний набір інформації про все на світі: від історії створення парку «Александрія» в Білій Церкві до зіткнення субкультур емо та готів.

3. Ірен РОЗДОБУДЬКО. «Перейти темряву» - Харків, «Фоліо», 2010.

Суміш детективного та соціально-критичного твору. Історія надто коротка, аби дати можливість розігнатися як автору, так і читачеві. Проте розповідь про хлопчика Міку, який відриває комахам лапки, може завести – і заводить! – досвідченого читача в контекст творів «про маніяка». Досить показово, що пропонована історією під фінал такою не виявляється. Значить, авторка хотіла обдурити читача. Це відповідає потребам того, хто читає белетристику. І робить честь автору, який не декларує і не практикує написання високочолих та занудних «шедеврів», а грає за правилами та законами жанрової прози.

4. Сергій ФЕДАКА. «Валет Валентина Другета». – Ужгород, «Поліграфцентр «Ліра», 2010.

Історико-пригодницька книга, де історія – лише міф, а з карколомними пригодами проблеми. Тим не менше, відірватися від книги дуже складно, і в цьому – талант письменника не лише як оповідача, а також – як міфотворця. Аби врятувати власне життя, мандрівний філософ Іван Ходина розслідує вбивство мажордома Петера – вірного слуги впливового в Унгварі (давня назва Ужгорода) графа Другета. Скриньку Пандори не відкриває, але розрулює ситуацію з вправністю не супергероя, проте – мандрівного філософа. Тобто – мудрої від алкоголю людини.

5.  Андрей ЦАПЛИЕНКО. «Экватор. Черный цвет&Белый цвет» - Харьков, «Фоліо», 2010 р. 

Гостросюжетний пригодницький роман відомого українського журналіста – зразок «чоловічого» чтива. Нелегке життя міжнародного торговця зброєю Андрія Шута, котрий одного разу зрозумів: граючись у війну, можна загратися. Істина не нова, але ж нічого нового в цьому світі немає. Краще закріпити стару перевірену істину, аніж мучити му-му, вигадуючи нову, ексклюзивну.

P.S.  Cуб’єктивність, але неупередженість та неангажованість цього вибору підтверджує той факт, що я купую книги за власні гроші (автори не дарують), хоча й зі знижками.