Re: цензії
- 19.09.2024|БуквоїдTasty Communication: How to Understand and Be Understood
- 19.09.2024|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мовиПро мову, боротьбу і єдність нації – популярно
- 13.09.2024|Олег СоловейРелігія страждань
- 13.09.2024|Артур ЛантанРосійська війна проти України: Як нам розірвати 400-річне замкнене коло
- 11.09.2024|Роман ТкаченкоЧи «нормальні люди»?
- 11.09.2024|Віктор ВербичЄвген Сверстюк в іпостасі проповідника зі шпагою
- 05.09.2024|Ігор Павлюк«Їжаки»
- 26.08.2024|Юлія ХорошиловаКартка Марії: сповнена щедрістю та любов’ю історія
- 26.08.2024|Олег СоловейНа сонячному боці
- 24.08.2024|Віктор ВербичРашизм-путінізм: убивчий фатум імперської традиції
Видавничі новинки
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
- Легенда про ВільнихКниги | Буквоїд
- Нотатник Вероніки Чекалюк. «Смачна комунікація: гостинність – це творчість»Книги | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Небо, ромашки і ти»Поезія | Буквоїд
- Володимир Жупанюк. «З подорожнього етюдника»Книги | Буквоїд
- Ольга Полевіна, Еліна Заржицька. "Чи бачать небеса котів"Книги | Буквоїд
- Тара Шустер. "Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалось"Психологія/Філософія | Буквоїд
Літературний дайджест
Еко–сканер
Італієць про обов’язок пізнавати нове.
Історія українських перекладів Умберто Еко непрОста, як і самі ці твори. «Бавдоліно» вийшов в Італії 2000–го. Ще через три роки його переклали росіяни. Тоді ми прочитали цей роман російською, але через сім наступних років на наш книжковий ринок вийшло нове читацьке покоління, і тепер воно має «свого» Еко у дуже гарному перекладі Мар’яни Прокопович. Приблизно таким самим був алгоритм успіху й «Імені рози», перекладеного тією–таки М. Прокопович: 2006–го це видання стало лавреатом рейтинґу «Книжка року», здійнявши другу хвилю поціновувачів славетного італійця.
У світі небагато письменників, чия творчість настільки сильно резонує з сучасною українською літературою, як–от романи У.Еко. Цього автора авантюрно–цікаво порівнювати з Андруховичем та Єшкілєвим, з Курковим і Матіос, з Малярчук та Дерешем, із Дяченками й Шевчуком, з Пашковським та Прохаськом: усе це, як сказав би останній, — непрОсті письменники першого ряду. Усі вони, як і Еко, творять під знаком необароко.
Бароко, якщо коротко, — це система символів, здатна до саморозвитку. Автор, що перебуває підо впливом барокового тяжіння, мимоволі стає деміургом: творить світ, котрий, зрештою, неминуче виходить з–під контролю. Головне професійне завдання такого письменника — переконати читача, що він таки контролює власний сюжет, а головне — поведінку своїх персонажів. Як пише У.Еко, «брехати — гріх! Але свідчити про те, у що сам віриш — гідний чин!»
Існує декілька літературних «фокусів», аби затримати читацьку довіру, й усі вони успішно апробовані нашим італійським автором. В «Імені рози» — це детективна фабула, де головні авторські месиджі спливають непомітно, бо вся увага читача зосереджена на пошуках убивці. Так у нас працює, наприклад, Єшкілєв. У «Бавдоліно» фабульна конструкція ще простіша: це класичний роман мандрів, що являє собою такий собі шашлик з невмотивованих (на перший позір) історій. Сюжетним фатумом стає дорога. Саме так у нас пише Валерій Шевчук.
Отже, Бавдоліно — це ім’я підлітка, котрий якось вивів з лісу заблукальця, який пізніше став імператором Фрідріхом І Барбароссою. Фрідріх бере Бавдоліна з собою, і з часом той посідає чільне місце в монаршому почті. Поки Барбаросса вирішує по світі свої імператорські проблеми, Бавдоліно створює команду з пошуків чаші Ґрааля. Уся історія вкладається у 50 мандрівних років.
Здавалося б, просто, як двері. Краще сказати — як борщ, бо в однієї хазяйки це витвір мистецтва (кулінарного), в іншої — просто вітамінна бовтанка. У Еко це витвір, і то неабиякий. Сьогодні згадування Ґрааля мимоволі спрямовує нас до Браунового «Кода да Вінчі». Але там головне — замилування «неканонічною» інформацією. В Умберто Еко пошуки Ґрааля — це спроба збагнути, наскільки далеко людина відійшла від тварини. Головна відміна тут, як відомо, мова. «Бавдоліно» — це доскіпливий аналіз того, як людина змінюється, коли вона щось розповідає. Квінтесенція ось тут: «Немає приємнішого, аніж намислювати нові світи. Бо забуваєш, який убогий той, в якому ми всі живемо. Принаймні так мені тоді здавалося. Не розумів я, що вигадування нових світів зрештою призводить до зміни нашого».
Отже, «Бавдоліно» — роман про те, як наше омовлене слово перетворюється на реальність. Можна розглядати цей роман як такі собі мемуари Попелюшки; як ще один варіант здійснення «американської мрії» і взагалі — рецептурний довідник з алхімії фантазій, бо «віра усе перетворює на яв». А можна подивитися на нього як на певний «політтехнологічний» конспект усієї людської історії. У.Еко вважає, що «час — це вічність, у якої гикавка». Тобто, все повторюється. І вже у глухому середньовіччі, де й розгортається сюжет, можна побачити зародки нинішнього інформаційного суспільства. Ви вичитаєте тут і про вибори, і про піар, і про способи запуску дезінформації. Окрема тема: сила — ще не леґітимність (тут аж проситься порівняння з романом Павла Загребельного «Я, Богдан»: навіть композиційно вони схожі — розповіді наближеного до «тіла» очевидця). А ще ви знайдете тут роздуми про те, як їм, нинішнім європейцям, облаштувати Європейський Союз (на середньовічному, звичайно, матеріалі); що доброго/поганого у якісній «жовтій» пресі; про ролю заздрощів у світовій історії та, навіть, про ситуацію в українській Спілці письменників («поет, уважний до всього, що можна потім доповісти керівництву»). А українським червоно–блакитним політикам варто звернути увагу на таку сентенцію: «Тож, скажу тобі чесно, як історик та дієписець: не варто довіряти висловлюванням, котрі губителі вкладають у вуста своїх жертв».
Як сказав би один класик–людоїд — «очєнь своєврємєнная книга». Той класик також був майстром забування. І ця тема теж присутня у «Бавдоліно» — У. Еко вважає, що можна забути все, «окрім обов’язку пізнавати». Пізнавання нового — головна ознака цього роману, який часом нагадує «Клуб кінопутєшествєнніков»: програму, яку, можливо, спеціально й не чекають, але, натрапивши, вже далі не переключаються: магніт екзотики, путівник з екстремального туризму (згадується Синдбад з «1001–ї ночі», або Свіфтів Гулівер). Словом — «у мандрівці молодшають».
Й остання цитата з «Бавдоліно», яка може правити за Новорічне привітання: «Ми схотіли занадто багато. Але тепер уже не можемо припинити хотіти».
Костянтин Родик
Коментарі
Останні події
- 19.09.2024|19:44До України на знак підтримки прибули ще 27 тисяч книжок від британських видавництв
- 12.09.2024|10:28Книжкові події на Coffee, Books & Vintage #5
- 11.09.2024|10:54Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій
- 11.09.2024|10:444 міста Австрії, 10 презентацій, 6 авторів: як «Фронтера» розповідає про українську літературу за кордоном
- 11.09.2024|09:04Тетяна Пилипчук стала лауреаткою Премії імені Василя Стуса за 2024 рік
- 09.09.2024|12:44Українська перекладачка Ганна Яновська потрапила до Почесного списку кращих дитячих книжок 2024
- 07.09.2024|08:55Детектив Елін Гільдербранд “Ідеальна пара”, за яким Netflix зняв мінісеріал з Ніколь Кідман у головній ролі, вийшов друком у “Видавництві Старого Лева”
- 06.09.2024|10:26Книжка Олександра Гавроша увійшла до Почесного списку Міжнародної ради з книг для молоді (IBBY)
- 30.08.2024|11:09«Книгарня «Є» готується до відкриття першої книгарні нового формату у своїй мережі
- 27.08.2024|08:10«Книжка року’2024»: Тиждень книжкової моди Лідери літа у номінації «Візитівка»