Головна\Події\Культура

Події

31.01.2012|09:30|Володимир Шелухін

Духовна посуха від Бориса Олійника

«Нарешті прокинулися», - здається, саме так можна почати осмислення того повідомлення, що сьогодні стало доступним для всієї України – номінування на Нобелівську премію з літератури Бориса Олійника.

Обговорення (назвемо це так, адже дискусії ще попереду) почалися другою хвилею - лише нещодавно затихла перша хвиля, після нагородження Нобелівського лауреата за 2011 рік - Тумаса Транстрьомера, і вкотре стосувалися апатії українських літературних та інших громадських кіл у питаннях промоції української культури в світі, зокрема, висуненні своїх кандидатів на здобуття Нобелівської премії, адже диспутанти розуміли - справа саме в дистрофії громадських інститутів в Україні, але аж ніяк не у відсутності талановитих авторів. Називали імена від В. Шевчука та С. Вишенського до О. Забужко, Л. Костенко та Ю. Андруховича. І ось раптом - Б. Олійник. З одного боку - неочікувано, оскільки саме це ім´я вкрай слабко згадувалося в різноманітних матеріалах, що заполонили пресу та Інтернет відносно даної проблематики, а з іншого - логічно - академік, зі значною творчою спадщиною, відомою громадянською позицію та потужною інституційною підтримкою.

Зрештою, щодо позиції - він людина не без заслуг, сюди слід віднести і перші публічні згадки про Голодомор і сталінські репресії ще в УРСР, оцінки подвійних стандартів у західній демократії, але будьмо послідовними - його заслуги почали осмислювати через заперечення: «людина не  без заслуг». І це не випадково, а цілком закономірно.  

Людина, що одержить від України Нобелівську премію з літератури, відповідним чином і охарактеризує свою країну, і свою культуру у глобальному інтелектуальному контексті. Тому, слід добре помислити над тим, в якому костюмі ми вкотре вийдемо в світ.

Отже, не слід замовчувати цю тему чи просто голо інформувати про факт, мовляв, висунули, спромоглися. Її треба обміркувати, аби зрозуміти саму суть нашої цивілізаційної ідентичності й того, що ми несемо світові й самі собі. При всій патетичності таких заяв, мова, насправді, йде саме про це.

Б. Олійник представляє певний тип культурної ідентичності - радянської. Саме тої радянської, а не «совєтської», як часто її характеризують у публіцистиці. Тої, що сформувалася на уривках пам´яті про автентично лівий рух доби Розстріляного Відродження, а також наслідках, власне, «совєтської» пропаганди, пропаганди зовнішньої та неукраїнської, що вже за декілька десятиліть породила ту кондицію, з якою і взяли свій початок Олесь Гончар, Б. Олійник, Ю. Мейтус, багато в чому А. Малишко й далі за текстом. Це специфічний соціокультурний покруч, який прагне підкреслити свою автентику постійною апеляцію до етнографічних традицій: рідні стріхи, рідні села, і як писав Б. Олійник в одному зі своїх віршів: «...тільки вишні... тільки вишні... тільки вишні». Саме така поверховість - свідчення далекого стосунку до української культурної традиції. Адже який зв´язок між лівим, доби Розстріляного Відродження, М. Хвильовим та О. Гончарем, якого Б. Олійник нарік - «батьком нації», що в своїх Щоденниках, вказував на М. Хвильового як «не нашого» в культурі, тим короткозоро відсікаючи колосальний досвід осмислення наших доль, міцно вкорінений в історичні контексти свого часу?! Який зв´язок між «лівим» громадівством М. Драгоманова, В. Антоновича та Лесі Українки, в дійсності, аристократичного чину, з генетично зовсім іншим лаврово-бакунівським «народництвом», що його спадкує більшовизм та українська радянська ідентичність?! І вони далі відтворюється. Пригадую себе ще учнем типової пострадянської української школи, з сентенцію вчительки мови й літератури про поезію Б. Олійника як «прекрасну». Я не вестиму дискусій про суб´єктивні вподобання в поезії, бо мова, насправді, йде зовсім не про це. Б. Олійник, насамперед, несе ось цю кондицію нашої типово постколоніальної культури, при всій своїй зовнішній автентичності - внутрішньо хаотичної, де хаос смислів лише з великим зусиллям ретушування ідеології, набуває хоча би якоїсь цілісності. Звісно, якщо він одержить премію - хоча поет одержав її минулого року, це буде відзнака української культури, але якої культури?! У порівнянні з фактом «нагородження/ не нагородження», куди більш показовим буде факт самого номінування Б. Олійника на дану премію. Це свідчить, що наші академічні структури досі несуть в собі потужний заряд радянської ідентичності, настільки вкоріненої в свідомість, що вже сприймається як питомо «своя».

Отже, предмет для постколоніальних студій - розширюється.

Поет-академік, саме таке визначення, поряд із поетом-демократом, дане Лесею Українкою Д. Кардуччі, найбільше личить Б. Олійнику як найкращому автору, що репрезентує «офіційний» бік української літератури - безперервної, радянської, і умовно народної, а в дійсності - плебейської. Останнє зовсім не слід сприймати як образу - нація, що позбавлена інтелектуальної еліти, здійснювала спроби віднайти якісь опори, лишилася на тому рівні, що й відображає творчість самого Б. Олійника. Це не є особистий докір йому. Це є докір стану нашої культури, яка досі живе тими стандартами a-la «Україно, наша Радянська». І, якщо від О. Забужко ще можна почекати одну-дві нових книги для номінування, Ю. Андрухович - надто зажартувався, а І. Драч комусь може видаватися надто одіозним, то ще є низка авторів, чия творчість розкриває зовсім інший бік української культури - дійсно автентичної, при тому, відкритої світу, модерної. В. Шевчук та його грандіозні філософські полотна чи поезії та есе С. Вишенського. Але ні, ми зупинилися на стані нашого неврозу й прагнемо з нього зробити «цукерку», але наша культура глибша, ніж поверховий етнографізм і досвід останніх п´яти десятиліть. І ця глибина зовсім не заважає нам претендувати на модерну складову європейського культурного простору. А поки - це посуха, що непомітно відтяла від нас важливу частину нашого ментального досвіду.      



Додаткові матеріали

06.07.2010|22:12|Події
Борис Олійник очолив Шевченківський комітет
11.02.2011|11:57|Події
Борис Олійник перевидав книжку «Невідомий Горбачов. Князь Темряви»
29.01.2012|23:26|Події
Бориса Олійника висунуто на Нобелівську премію
04.08.2009|07:24|Події
Борис Олійник: «Я нікого не здав і не продав»
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

19.09.2024|19:44
До України на знак підтримки прибули ще 27 тисяч книжок від британських видавництв
12.09.2024|10:28
Книжкові події на Coffee, Books & Vintage #5
11.09.2024|10:54
Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій
11.09.2024|10:44
4 міста Австрії, 10 презентацій, 6 авторів: як «Фронтера» розповідає про українську літературу за кордоном
11.09.2024|09:04
Тетяна Пилипчук стала лауреаткою Премії імені Василя Стуса за 2024 рік
09.09.2024|12:44
Українська перекладачка Ганна Яновська потрапила до Почесного списку кращих дитячих книжок 2024
07.09.2024|08:55
Детектив Елін Гільдербранд “Ідеальна пара”, за яким Netflix зняв мінісеріал з Ніколь Кідман у головній ролі, вийшов друком у “Видавництві Старого Лева”
06.09.2024|10:26
Книжка Олександра Гавроша увійшла до Почесного списку Міжнародної ради з книг для молоді (IBBY)
30.08.2024|11:09
«Книгарня «Є» готується до відкриття першої книгарні нового формату у своїй мережі
27.08.2024|08:10
«Книжка року’2024»: Тиждень книжкової моди Лідери літа у номінації «Візитівка»


Партнери