Re: цензії

22.04.2024|Ігор Чорний
Розтікаючись мислію по древу
08.04.2024|Ігор Чорний
Злодії VS Революціонери: хто кращий?
Леді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
03.04.2024|Марта Мадій, літературознавиця
Фантасмагорія імперського пластиліну
28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
Головна\Події\Культура

Події

20.10.2018|11:47|Іван Лучук

Народний поет Башкирії. Можна сказати – національний поет Башкортостану

Мустаю Каріму виповнюється 99 років

Башкирський письменник Мустай Карім (Мостай Кәрим;автонім: Мустафа Карімов) народився 20 жовтня 1919 рокуселі Кляшево (тепер Чишминського району Башкортостану) в селянській родині. Закінчив факультет мови й літератури Башкирського державного педагогічного інституту (1941). Після інституту Мустая Каріма призвали до армії, він був скерований в Мурманське училище зв’язку. У травні 1942 року в званні молодшого лейтенанта відбув у 17-у мотострілкову бригаду начальником зв’язку артилерійського дивізіону. У серпні того ж року був важко поранений, біля півроку перебував у шпиталях. Після одужання повернувся на передову кореспондентом фронтових газет. З 1951 по 1962 рік Мустай Карім був головою правління Спілки письменників Башкирії, з 1962 по 1984 рік – секретарем правління Спілки письменників Російської федерації. Мустай Карімобіймав багато різних офіційних посад, був кавалером багатьох радянських орденів. Народний поет Башкирії (1963), Герой соціалістичної праці (1979), Заслужений діяч мистецтв Російської федерації(1982), почесний академік Академії наук Башкирії (1992). Помер Мустай Карім 21 вересня 2005 року в Уфі.

ДрукуватисяМустай Карім почав у середині 1930-х років. У 1938 році вийшла його дебютна поетична збірка «Загін вирушив у дорогу». З того часу було опубліковано понад сотню його поетичних і прозових книжок, понад десяток драматичних творів. Твори Мустая Каріма перекладені на десятки мов.

Лірика Мустая Каріма відзначається самобутністю поетичних образів, високою напругою почуттів, глибиною філософського мислення. Його вірші «Квіти на камені», «Мій край улюблений навіки», «Здрастуй, завтра!», «Береги залишаються», «Про березовий листок», «Карусель», цикл «Європа – Азія» стали вершинними здобутками башкирської поезії. Мустай Карім видав цілу низку збірок віршів, зокрема такі: «Весняні голоси» (1941), «Мій кінь» (1943), «Вірші» (1945), «Повернення» (1947), «Весняна земля» (1951), «Ріки розмовляють» (1961), «Коли прилетіли журавлі» (1964), «Рокам услід» (1971), «Чотири пори кохання» (1978). Показовим для Мустая Каріма є такий вірш без назви:

 

Білий кінь, як ті літа булані, 

Мчить учвал шляхом обледенілим. 

Сани ходять затоки, мов п’яні, 

З-під полоззя сніг куриться білий.

 

Ну й погонич! Скинув рукавиці, 

Віжки намотав собі на руку... 

Нарозпашку груди! То дрібниці – 

Холодінь і вітер... Руху! Руху!

 

Кінь у піні. Сани мчать стрілою. 

Машталіре, годі! (Він не чує). 

Буркою закритий з головою, 

За плечима пасажир чаклує – 

 

Лік секундам він веде хапливо, 

На вибоях підкида небогу. 

Він під ніс бурмоче, і не диво, 

Що клене в душі свою дорогу.

 

Він про себе шепче: – Се – як пекло, 

Се – жорстокі муки, та дорога. 

Тільки ж все на світі, безперечно, 

Промине – і радість, і тривога.

 

Кінь летить, як ті літа булані, 

Мчить учвал шляхом обледенілим. 

Сани ходять затоки, мов п’яні, 

З-під полоззя сніг куриться білий.

 

Ні, не всім мандрівникам до серця

Те, що мчиться час, мов кінь – стрілою,

В даль з чиєюсь славою несеться, 

Чи й ганьбу ховає під полою...

 

Хай мені в обличчя віє вітер, 

Час, мій кінь, несеться без упину; 

Я радію, що живу на світі, 

І не плачу, що колись загину...

 

(Переклав Володимир Лучук).

 

Перу Мустая Каріма належать поеми «Груднева пісня» (1942), «Ульмасбай» (1942–1944), «Чорні води» (1961) та інші.

Мустай Карім від перших прозових творів для дітей і юнацтва, повістей «Радість нашого дому» (1951) і «Таганок» (1966), до широковідомої автобіографічної повісті «Довге-довге дитинство» (1976) оспівував добро, честь і жертовність в ім’я торжества розуму, в ім’я справедливості на землі. Повість «Помилування» (1986) розповідає про коротку романтичну історію двох закоханих, яка закінчилася трагедією під час війни. Питання відповідальності перед власною совістю Мустай Карім порушив у повісті «Сільські адвокати» (1988).

У книжці «Притча про трьох братів» (1988) Мустай Карім об’єднав статті, спогади, бесіди, роздуми про власну творчість, про твори інших письменників, про драматургію, про літературу для дітей тощо.

Мустай Карім написав драми «Весілля продовжується» (1947), «Одинока береза» (1950), «Країна Айгуль» (1967) і «Піший Махмут» (1981), трагедії «В ніч місячного затемнення» (1963), «Салават. Сім сновидінь крізь яву» (1971) і «Не кидай вогню, Прометею» (1975), комедію «Викрадення дівчини» (1958). П’єси «В ніч місячного затемнення» та «Країна Айгуль» були в репертуарах українських театрів.

У 1967 році за п’єсу «В ніч місячного затемнення» Мустай Карім отримав премію ім. К. Станіславського, того ж року за перший том «Вибраних творів» – Республіканську премію Башкирії ім. Салавата Юлаєва, у 1972 році за книжку «Рокам услід» став лауреатом Державної премії СРСР, у 1978 році був удостоєний Почесного диплому міжнародного журі ім. Г. К. Андерсена, у 1984 році за трагедію «Не кидай вогню, Прометею» та повість «Довге-довге дитинство» отримав Ленінську премію.

Мустай Карім написав статтю про Тараса Шевченка «Той, що став символом нації…» («Світова велич Шевченка», 1964, т. 2), переклав окремі його вірші («Утоптала стежку», «Мені однаково, чи буду», «Огні горять, музика грає», «Тече вода в синє море»). Також Мустай Карім написав статтю про Максима Рильського, переклав деякі його вірші.

Українською мовою окремі твори Мустая Каріма переклали Дмитро Павличко, Абрам Кацнельсон, Володимир Лучук, Петро Перебийніс, Борислав Степанюк, Микола Сингаївський, Роман Лубківський, Віталій Коротич, Павло Мовчан та інші ([Вірші] // Сузір’я. – К., 1979. – Вип. 13; «Білий кінь, немов літа булані…» // Вітчизна. – 1982. – № 12; [Вірші] // Лучук В. Друзі: Переклади. – Львів, 1987). Окремими виданнями українською мовою вийшли такі книжки Мустая Каріма: «Радість нашого дому» (Київ, 1953), «Друзі Шавкатова» (Київ, 1954), «В ніч місячного затемнення» (Київ, 1970), «Країна Айгуль» (Київ, 1971), «Таганок» (Київ, 1979), «Мої коні: Поезії» (Київ, 1981), «Довге-довге дитинство» (Київ, 1985), «Коли дід Мороз був маленький» (Київ, 1989), «Помилування» (Київ, 1989).



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери