Письменник Степан Процюк завершив роман про Євгена Чикаленка. Він називається «Пан».
Як зізнався сам автор, робота над романом тривала рік і вийде восени 2024-го у видавництві "Дискурсус".
«Дякую Володимиру Кравчуку і Василю Карпюку, без сприяння яких я б не витримав кожноденної, украй напруженої річної роботи над доволі товстим панорамним романом. Сподіваюся, що восени ви вже зможете прочитати роман «Пан». Сердечно дякую всім своїм читачам і дуже сподіваюся на кожноденне розширення їхнього кола», - написав Процюк на своїй сторінці у Facebook.
При цьому автор запропонував читачам для прочитання один з уривків книги.
Пропонуємо його вашій увазі:
«Симон Петлюра вже жив у Парижі з дружиною та дочкою. Сподівань на реставрацію УНР було украй мало. Подейкували, що чимраз частіше він хотів бути приватною людиною, оголосивши:
– Ніякого центру УНР нема! Я давно не головний отаман! Я – перевтомлений емігрант!
Але щось всередині утримувало його від руйнації символу. Символ був дорожчим від однобокої правди.
Більшовикам Петлюра був більмом у оці. Ірраціональний страх можливої «петлюрівщини», нової спілки Петлюри з Пілсудським, який прийшов до влади у Польщі, пришвидшував задум політичного вбивства. Для цього знайшли Самуїла Шварцбарда, пов’язаного із НКВС, який, мовляв, мав помститися Петлюрі за єврейські погроми.
25 травня 1926 року невисокий чоловік стояв у Латинському кварталі біля книгарні. Самуїл Шварцбард буквально підбіг до нього:
– Ви Петлюра?
– Так. А …
Раптом чоловік почав стріляти! Симон Васильович відчув неймовірний біль у плечі і втратив рівновагу… Шварцбард стріляв і стріляв. Одна із куль пробила легені і серце.
Стихійний натовп людей скрутив Шварцбарду руки .Викликали поліцію. Петлюра був мертвим. Не проминуло і місяця, як у червні був вбитий генерал-хорунжий УНР , отаман Володимир Оскілко. Розпочилася епоха замовлених більшовиками політичних вбивств.
Суд, який відбувся аж через рік і кілька місяців, більшістю голосів виправдав вбивцю. Його підтримало багато тодішніх симпатиків лівих: Ромен Роллан, Анрі Барбюс, вже не кажучи про Керенського чи Горького, що були в «українському питанні» навдивовижу одностайними.
Вбивство головного отамана, звісно, стало для нашої еміграції потрясінням, породивши дивовижну поліфонію, бридку какофонію, ошелешене мовчання –всі види і підвиди людських реакцій.
– Якби не прихід до влади Пілсудського, його би не чіпали! – казали одні.
– Вони би знищили Петлюру при будь-якій ситуації, бо він був символом! – доводили інші.
– Всі, майже всі українці закордоном служать панахиди, організовують комітети для вшанування пам’яті Петлюри, збирають фонд для утримання його родини! – розповідали треті.
– Українські газети ведуть полеміку із єврейською пресою, адже Петлюра завжди був проти єврейських погромів – констатують очевидне четверті.
– Більшовикам не вдасться посмертно очорнити Петлюру! – заспокоювали п’яті.
– Смерть Петлюри оплакала вся українська молодь, незалежно від партій! – зауважили шості.
– Але як Париж наповнений лівими! Як радянська агентура уміє всюди присмоктатися, які шалені гроші на це виділяє Москва! –ще мало хто розумів вагу слів сьомих.
– Тепер Петлюра став святим Симоном для українців! Він буде великим і бездоганним мерцем, що сяє нам чистим незаплямованим світлом! – писав Євген Чикаленко.»
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua./events/pesentation/2024/04/21/143956.html
|
