Re: цензії

03.01.2025|Віктор Вербич
Обітниця Олександра Ковча: «Любити, вірити, чекати»
02.01.2025|Галина Максимів, письменниця
Про вибір ким бути: ножицями чи папером
31.12.2024|Михайло Жайворон
Між рядками незвіданих тиш
31.12.2024|Галина Максимів, письменниця
Подорож, яка змінила світ на краще
30.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Femina est…
30.12.2024|Віктор Вербич
Коли любов триваліша за життя
30.12.2024|Петро Білоус, доктор філології, професор
«Небо єднати з полем...»
18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Нотатки мемуарного жанру
17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменниця
Володимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
14.12.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Ключ до послань
Головна\Події\Презентації

Події

27.12.2024|15:32|Буквоїд

«Крабат»: похмуре історичне фентезі чи історія нашого покоління?

Наприкінці осені 2024 року у видавництві «Час майстрів» вийшла друком книжка «Крабат» Отфріда Пройслера.

Видання з атмосферними ілюстраціями іранського художника Мехрдада Заері та майстерним перекладом Нелі Ваховської було підтримано програмою House of Europe і стало втіленням давніх мрій команди видавництва.

“«Час майстрів» прагне видавати актуальні книжки для дітей та підлітків. Чи є таким «Крабат», який був написаний пів століття тому і змальовує події сивої давнини? Це похмуре історичне фентезі про чаклунську школу приховує в собі історію захоплення темними силами, спокуси владою, прозріння і усвідомлення справжніх цінностей. Певною мірою це історія всього покоління автора, задуреного гітлерівською ідеологією. Через це «Крабат» так сильно відгукується читачеві саме тепер, коли інша, але така схожа, рашистська пропаганда, мов та чорна магія, туманить розум і кам’янить серця людям у різних куточках світу. Водночас ця історія дарує надію на перемогу добра над злом, нагадуючи нам про могутню силу дружби й любові. Тож я вважаю, що сьогодні «Крабат» для українських читачів актуальний, як ніколи раніше. Тому ми видаємо новий переклад повісті — без купюр та пом’яшення певних моментів і з примітками, які допоможуть читачеві зануритися в атмосферу Німеччини початку 18-го століття. Народні легенди, історичні особи та події, тогочасний побут, самобутня культура національної меншини — лужичан, складна будова водяного млина і ще безліч нюансів зробили переклад найкращого твору Отфріда Пройслера нелегкою справою, і я щиро вдячний перекладачці за її натхненну та дуже кропітку працю.” — говорить директор видавництва. 

Перекладачці Нелі Ваховській в процесі роботи довелося стикнутися з багатьма викликами:

“Попри свою підліткову любов до фентезі, «Крабата» я до минулого року не читала, й навіть не бачила екранізацій, тож готувалася до сюрпризу. Мушу зізнатися, текст мене здивував і трохи спантеличив. Отфрід Пройслер, чию «Маленьку відьму» я обожнювала в дитинстві, написав його вкрай простою мовою, стилізованою під XVII ст., тож оповідь вийшла не дуже динамічна, а персонажі – не надто об’ємні. Приміром, любовна лінія роману вкрай платонічна, а зображений світ – хлоп’ячо-чоловічий та архаїчний. Справа в тому, що Пройслер родом із німецьких чехів: його батьки вирішили взяти німецьке прізвище й германізуватися, однак бабуся, з якою він був дуже близький, розмовляла чеською й розповідала онуку чимало своїх казок. Цей слов’янський фольклор письменник акумулював у «Крабаті»: тут вам і географія (дія відбувається в регіоні, досі заселеному етнічною меншиною лужицьких сербів, звідси імена та назви, наприклад, нім. Schwarzkolm – це дослівно верхньосорбськеČorny  Chołmc), і чорний млин із його недоброю магією, і всілякі культурні реалії, характерні для Східної Європи. 

Світ Крабата дуже ієрархічний: у мірошницькому цеху мельник-майстер настільки домінує над своїми підмайстрами й учнями, що може буквально розпоряджатися їхніми життями; до вельмож належить звертатися на Ви, а до нижчих за статусом – на ти або навіть взагалі не звертатися. Приміром, у війську до солдатів говориться у третій особі: «Він піде й зробить, що наказано!» Сербська меншина в цьому суспільстві перебуває внизу: це католицьке селянство, яке століттями живе обосіблено, погано знає німецьку, часто бідне та неосвічене – принаймні, такими є майже всі підмайстри на Чорному млині. 

Моє улюблене місце в цьому тексті – це розділ про військо. Пройслер, пройшовши Другу світову й радянський полон, палко ненавидів будь-яку воєнщину. Темі воєн він присвячує цілих три розділи роману: в одному з них ідеться про вбивство друга, в іншому – про безглузду кровожерливість вельмож, яким «перемога чи поразка – все одно, аби війна», а в моєму улюбленому – про спроби рекрутувати чарівників до війська. Власне, цей розділ цілком міг би написати Ярослав Гашек: тут і офіцер, який прославляє силу саксонської зброї виключно за гроші, насвинячується пива й прокидається в багнюці, й капрал-горлодер з однією звивиною в голові та феєричними каскадами лайки, і полковник Християн Святогот Безгріх Правдоціус едлер фон Горе-Пумерсторф, який виявляється таким само тупим і крикливим, як і простий капрал. Як ви можете здогадатися, чарівники з них добряче покпили, однак зважайте: гумор у цій книжці теж трохи архаїчний, тобто жорсткий. 

Що ж до перекладацьких викликів – почну з очевидного: млин. Ми вже сто років не користуємося такими конструкціями, тобто актуальної, адекватної та загальновживаної лексики на позначення всіх його механізмів та елементів просто нема, а те, що є, − колоритне, але застаріле або ще й діалектне. Тому довелося добряче потрусити гугл, щоб зрозуміти, як пересуваються персонажі на території млина. 

Географія роману дуже конкретна. Маршрути героїв описано вкрай точно: дорогою через поля в обхід села, десь там звернути, вийти на битий шлях, що веде до містечка такого-то, зійти з нього біля корчми такої-то, зрізати через ліс… Коротше, як ви розумієте, з гугл-картами я мусила подружитися дуже близько. До речі, в Саксонії й нині проводять екскурсії й навіть мандрівки дорогами «Крабата».

Ще несподівано й цікаво було розбиратися з одягом і всілякими культурними реаліями. Оскільки сербська спільнота Лужиць/Лаузіца (ідеться про одну місцевість, що має два варіанти назви) жила дуже консервативно, вона мала жорсткий регламент зовнішнього вигляду. Скажімо, жінки вбиралися в чорне й сніжно-білі мереживні фартухи для урочистостей на кшталт церковної служби, а для вечірніх танців перевдягалися в кольорові спідниці. Волосся в дівчини мало бути розчесане й охайно заплетене, на чолі пов’язана біла стрічка, а голову та плечі вкривала шаль-накидка. Всі ці деталі зустрічаються в романі, й із них дуже цікаво складати цілісний образ, костюм або навіть уявлення про спосіб життя.”

Через чутливий зміст рекомендуємо «Крабата» читачам, старшим за 14 років.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери